Вірші про осінь

Осінь Рветься осінь руками кривавими до далекого сонечка любого; кров на шатах препишних шаріється, оксамит і парчу залива. Так для сонечка осінь убралася, мов цариця у свято врочистеє, все, що є на сім світі найкращого, все зібрала на пишний убір. Але дні все коротшають, міняться, гляне сонечко й знову захмариться… Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій. Рветься осінь. Терни невидимії їй все тіло поранили, змучили, а вона розпачливо всміхається: "Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!" Заховалось за горами сонечко, з гір повіяло холодом, вогкістю, сиві хмари на небо насунули, "Ось я йду!" – обізвалась зима. Осінь шарпнула шати кривавії, аж до ніг їй упали, розсипавшись, непокрита, нічим не захищена, застогнала: "Іди, бо вже час…"