Вірші про осінь

* * * Осінній вітре, що могучим стоном Над лісом стогнеш, мов над сином мати, Що хмари люто гониш небосклоном, Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати; Що у щілинах диким виєш тоном І рвеш солому із сільської хати, Зів`яле листя гоном-перегоном По полю котиш, – вітре мій крилатий! Я довго пильно слухав стону твого І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш: Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього! О вітре-брате! Як мене побачиш Старим, зів`ялим, чи й по мні заплачеш, Чи гнівно слід буття завієш мого?